Учебная работа № 18006. Проблемы выхода на внешний рынок российских предприятий

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Загрузка...

Тип работы: Курсовая практика
Предмет: Мировая экономика
Страниц: 30
Год написания: 2017

Учебная работа № 18006. Проблемы выхода на внешний рынок российских предприятий

ВВЕДЕНИЕ 3

1 Понятие и выбор стратегии выхода предприятия на внешний рынок 5
1.1 Интеграция и глобализация мировых процессов 5
1.2 Стратегия выхода на международный рынок 13
2 Основные проблемы работы российского предприятия на внешнем рынке 17
2.1 Проблемы ограничения экспорта товаров 17
2.1 Проблема взаимоотношений России в ВТО 19
2.3 Проблема выхода на рынки наукоёмкой продукции 28

ЗАКЛЮЧЕНИЕ 31
СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАНОЙ ЛИТЕРАТУРЫ 33

Стоимость данной учебной работы: 630 руб.
Учебная работа № 18006.  Проблемы выхода на внешний рынок российских предприятий

    Форма для заказа готовой работы

    Укажите Ваш e-mail (обязательно)! ПРОВЕРЯЙТЕ пожалуйста правильность написания своего адреса!

    Укажите № работы и вариант


    Соглашение * (обязательно) Федеральный закон ФЗ-152 от 07.02.2017 N 13-ФЗ
    Я ознакомился с Пользовательским соглашением и даю согласие на обработку своих персональных данных.


    Выдержка из похожей работы

    Для
    вирішення питання про те, на який ринок слід вийти, фірма повинна провести
    відбір і ранжування країн-кандидатів, виходячи з таких критеріїв, як розмір і
    динаміка розвитку ринку, витрати на організацію маркетингу, конкретні переваги
    й міра ризику,Метою проведення ранжування є забезпечення умов для одержання
    високого стабільного доходу на вкладений капітал,Прикладом може бути вибір
    американською фірмою «КМК» ринків збуту комп’ютерів,Хоч ринки
    Англії, Франції і ФРН приблизно однакові за обсягом, було вирішено зупинитися
    на Англії, тому що тут мовний фактор, особливості підприємницької діяльності
    аналогічні американським,Після вибору країни, в якій вирішено займатися
    маркетинговою діяльністю, необхідно розробити методи виходу на її ринок,Цей
    вихід може відбуватися у формі експорту товарів спільного підприємництва і
    прямих інвестицій за кордоном,Експорт є найбільш простим способом виходу на
    зовнішній ринок, початком маркетингової діяльності,Може бути прямий експорт,
    коли його здійснюють власні маркетингові служби, або опосередкований — через
    міжнародних маркетингових посередників (іноземних торгівців чи агентів),В
    останньому випадку, як свідчить практика, треба менше капіталовкладень і меншим
    є ризик, оскільки справу ведуть компетентні професіонали,Тому до
    опосередкованого експорту звертаються фірми, які тільки започатковують свою
    маркетингову діяльність або мають обмежені ресурси [2].

    3,Орендні
    операції у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

    Оренда — це
    фінансово-комерційна операція з надання однією стороною -власником майна
    (орендодавачем, lessor) іншій стороні (орендарю, lessee) у тимчасове володіння
    та користування або у виключне користування на встановлений строк майна за
    певну винагороду (орендну плату) на основі орендної угоди.

    Принципова
    відмінність орендної угоди від договору купівлі-продажу полягає у тому, що
    оренда зберігає за орендодавцем право власності на здане в найми майно, орендар
    отримує лише право на тимчасове його володіння та використання,Але, як мудро
    зауважив Арістотель, «багатство полягає у користуванні, а не у праві
    власності».

    Вигоди
    використання оренди для орендодавця та виробника –це те, що виробники товарів
    отримують додаткову можливість збуту своєї продукції, розширюють коло можливих
    партнерів; виробники товарів прискорюють процес збуту своєї продукції; сума орендних платежів перевищує
    вартість майна, яке здається в оренду; легко контролювати та обліковувати фінансові операції завдяки
    періодичності платежів; для орендодавця орендна угода менш
    ризикована з точки зору платоспроможності орендаря, ніж договір купівлі-продажу
    для продавця,Орендодавець у разі погіршення фінансового стану орендаря може
    заявити про намір розірвати угоду і за рішенням арбітражу повернути у своє
    володіння предмет оренди, потім здати його іншому орендарю.

         Вигоди використання оренди для
    орендаря- це те, що збільшуються можливості самофінансування; орендар може
    розпочати підприємницьку діяльність з меншим капіталом, оскільки орендна угода
    може передбачати виплату орендних платежів у міру реалізації продукції,
    виробленої за допомогою орендованого майна, та отримання прибутку; знижуються
    масштаби мобілізації фінансових коштів для швидкої модернізації виробничої бази
    (орендованого обладнання), наприклад, на базі використання форм «збутового
    лізингу», який передбачає періодичну модернізацію або заміну обладнання; оренда
    об’єкта, яка передує його придбанню, дозволяє оцінити об’єкт у процесі
    експлуатації та вирішити питання про його купівлю; не обмежуються можливості
    для одержання інших кредитів з інших джерел; зберігаються кошти орендаря для
    інших цілей; споживачі не завжди прагнуть придбати майно назавжди, через те що,
    по-перше, це майно після завершення певної роботи вже їм буде не потрібне, і
    тому вигідно взяти його на строк в оренду за частину ціни (у разі купівлі його
    довелось би продавати за безцінь), по-друге, це майно може швидко морально
    старіти, і тоді споживачі можуть відмовитись від старої моделі після закінчення
    строку оренди та укласти угоду на нову модель.

    У світовій
    практиці залежно від тривалості розрізняють три види оренди:

    рейтинг (renting)
    — короткострокова орендарка укладається на строк від декількох годин до одного
    року без передачі права власності на майно орендарю; об’єктами рейтингу можуть
    бути спортінвентар, комп’ютери, теле-, аудіо-, відеотехніка, автомобілі,
    туристичне майно, комбайни та інші товари короткострокового користування;

    хайринг (hiring)
    — середньострокова оренда, яка передбачає укладання орендної угоди строком від
    одного до 2-3 років без передачі права власності на майно орендарю; об’єктами
    хайрингу є комп’ютери, світлокопіювальна техніка, теле-, аудіо-, відеотехніка,
    засоби зв’язку, шляхобудівельні машини, транспортні засоби, монтажне
    обладнання, сільськогосподарська техніка; договори на оренду транспортних
    засобів можуть бути з екіпажем та водієм (тайм-чартер) або без екіпажу та без
    водія (бербоут-чартер);

    лізинг (leasing,
    lease) — довгострокова оренда, яка передбачає здачу майна в оренду на 3-5 років
    і більше; об’єктами лізингу можуть бути конторське, будівельно-монтажне, технологічне,
    медичне та інше обладнання, авіаційні двигуни, контейнери, далеко рейсові
    автопоїзди, літаки, судна, споруди, будівлі, цехи, підприємства, склади,
    причали, земля, нафтові та газові свердловини, зокрема бурові платформи, вишки
    та інше дорого вартісне обладнання тривалого користування [3].

    4.Специфіка проведення
    лізингових операцій з іноземними партнерами.

    Лізинг  — це
    підприємницька діяльність,  яка спрямована на інвестування власних  чи 
    залучених фінансових  коштів  і  полягає  в наданні лізингодавцем у виключне
    користування на визначений строк  лізингоодержувачу  майна,  що  є власністю  
    лізингодавця   або  набувається  ним  у  власність  за дорученням  і 
    погодженням  з  лізингоодержувачем  у  відповідного продавця  майна,  за 
    умови  сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів[4],Отже, лізингова компанія
    кредитує орендаря шляхом надання йому права користування об’єктом.

    Класична схема
    здійснення лізингових операцій у міжнародній практиці звичайно передбачає
    участь трьох суб’єктів: лізингодате­ля, лізингоотримувача і постачальника
    устаткування.

    Лізингодателем може
    виступати: дочірня фірма кредитно-фінансової установи (банку); фінансова
    компанія, яка створена для проведення лізингових операцій; спеціалізована
    лізингова компанія, що бере на себе надання додаткового комплексу послуг
    (ремонт лізингового устаткування, заміна зношених деталей, консультації з
    експлуатації устаткування і т.д.).

    Лізингоотримувачем (реальним користувачем
    майна, яке от­римане за лізинговою угодою) може бути будь-яке підприємство
    незалежно від форми власності і галузі економіки, у якій воно функ­ціонує.

    Третій суб’єкт лізингової
    угоди — підприємницька структура, що продає майно лізинговій компанії
    (постачальник),Це іноземний виробник, торгова чи постачальницько-збутова
    фірма.

    Міжнародний лізинг — це
    лізингова діяльність, у якій при здійсненні лізингових операцій хоча б одна зі
    сторін чи усі сторони угоди є резидентами різних країн